⇓ Назад ⇑ Вгору

День пам’яті жертв голодомору. Запали свічку пам’яті.

День пам’яті жертв голодомору. Запали свічку пам’яті.

День пам’яті жертв Голодомору


Запали свічку пам’яті о 16:00


У останню суботу листопада в Україні вшановують пам’ять жертв голоду, штучно організованого радянською владою

Ми пам'ятаємо...

   Голодомор в Україні тривав 17 місяців (з квітня 1932 р. по листопад 1933 р.). Дослідники називають різні цифри загиблих під час голодомору: 4, 5, 7 та 9 мільйонів. З урахуванням непрямих жертв (внаслідок повного фізичного виснаження, тифу, кишково-шлункових отруєнь, канібалізму, репресій, самогубств на грунті розладу психіки та соціального колапсу), за приблизними підрахунками, голодомор забрав життя 14 мільйонів людей. Пік голодомору прийшовся на весну 1933 року. В Україні тоді від голоду вмирало 17 людей щохвилини, 1 тисяча – кожну години, майже 25 тисяч – щодня.

   Аналіз змісту опублікованих протягом 1929-33 рр. близько 30-ти постанов радянського уряду засвідчує факти свідомого створення таких умов життя для сільського населення. Близько 81% загиблих від голоду в Україні були українцями, 4,5% – росіянами, 1,4% – євреями та 1,1% – поляками. Серед жертв було також багато білорусів, болгар та угорців. У серпні 1932 був прийнятий репресивний закон, за яким закріпилася народна назва "закон про п’ять колосків" – на 10 років ув'язнення або розстрілом каралось будь-яке використання хліба для оплати праці в районах, що не виконали хлібозаготівельних планів. За перший рік дії нового закону за ним засудили 150 тисяч осіб.

   За даними дослідників, восени 1932 року в Україні було майже 25 тисяч колгоспів, яким влада висунула завищені плани хлібозаготівлі. Попри це, 1,5 тисячі колективних господарств зуміли виконати ці плани і не потрапили під каральні санкції, тому смертельного голоду на їхніх територіях не було.

   Найбільш постраждали від голоду колишні Харківська і Київська області (теперішні Харківська, Полтавська, Сумська, , Черкаська, Київська та Житомирська). На них припадає майже 53% загиблих. Смертність населення тут перевищувала середній рівень у 8-9 і більше разів.


Із спогадів наших односельців, яким, довелося на собі перенести страшні випробування голодомору тих років...

   Марченко Ганна Денисівна згадувала, що батько помер, а хвора мати залишилась з 5 дітьми. Того літа вродило просо, але і те прийшли забирати.  Добре, що мати висипала трохи його  на піч, накрила рядном, а зверху посадила дітей Г.Д. хвилювалася, що скоро не буде  чого їсти. Коли дізналися, що сусід дядько Дем’ян, їде на заробітки, взяла 14 річну сестру Марусю і поїхала в Кривий Ріг. Їхати довелося на приступках біля цистерни. По дорозі додому дядько помер у вокзалі, а в дівчат, все зароблене забрала босота, яка нишпорила по поїздах.

   Михайло Євдокимович Пиріг розповідав, що 33-рік для нього і його сім’ї були боротьбою за життя кожний день думали, як дожити до завтра. А коли помер батько і труну опустили в яму він кинувся в яму, боячись, що він помре і його навіть не буде кому поховати.

   Полуцька Віра Луківна говорила що їй все життя вчулися слова сестри, яка просила матір, щоб вона зварила Віру, бо їй дуже  хочеться жити. Віра Луківна теж була пухла, але чудом залишилася жива. В один тиждень  померли мати, дві сестри, трохи пізніше брат.

   Олександра Анатоліївна Шарупіч голодовку пам’ятала добре. Мати була дуже пухла і померла. Їх з сестрою забрала бабуся. Їсти зовсім не було чого, рвали бур’ян, цвіт липи сушили м’яли і пекли. Липи своєї не було. Сусіди лаяли і радили бабі закрить їх в сараї поки не помруть, але бабуся робила все,  щоб спасти сиріт від наглої смерті. Нажаль сестрі не вдалося вижить.

Ці спогади можна продовжувати і продовжувати, але час не повернути назад.

Щоб змінити помилки минулого, але можливо не допустити їх в майбутньому.

Пам'ятаймо разом та вшануймо пам'ять жертв Голодомору.


  • 
Подобається
  • 0